Не забуваймо страшного лихоліття
Історія України має
чимало трагічних сторінок. Серед них особливий біль викликає Голодомор, коли
мільйони українців стали жертвами
голодомору на своїй родючій, багатій і щедрій на врожай землі.
Щороку в четверту суботу листопада в Україні
відзначається День пам’яті жертв Голодомору і політичних репресій. Цього року
випадає сумний ювілей.
У 2005 році , за ініціативи Державного архіву
Одеської області , вийшла книга « Голодомор в Україні: Одеська область.
1921-1923; 1932-1933; 1946-1947 р.р. Спогади, документи, дослідження». Багатьом
людям, які її читали, вона дала можливість осмислити трагічні події того часу
на території Одеської області.
Розпорядженням міського голови «Про
затвердження заходів у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в
Україні» № 213 від 31.10.2007 року, для належного влаштування пам’яті жертв
геноциду українського народу передбачено ряд заходів на 2007-2008 р.р., а саме:
1.складання списків
жертв Голодомору;
2.сприяння громадським
організаціям, благодійним фондам, окремим громадянам у їхній діяльності з
ушанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 р.р.;
3.організацію в
бібліотеках, історико-краєзнавчому музеї міста художні, фотодокументальні та
книжкові виставки, які відображають події, пов’язані з геноцидом українського
народу;
4. проведення у
навчальних закладах тематичних уроків, лекцій про історичні події Голодомору
1932-1933 років в Україні;
5. розглянути
участь школярів, студентів та педагогічних працівників у Всеукраїнському
конкурсі науково пошукових робіт « Голодомор 1932-1933 років в Україні. Україна
пам’ятає»;
6.розглянути
можливість встановлення пам’ятного знаку у місті щодо вшанування пам’яті жертв
Голодомору 1932-1933 років.
Всі заходи, яких вживаються з нагоди відзначення
75-их роковин Голодомору 1932-1933 р.р., не дадуть ніяких позитивних
результатів, якщо не донести до кожної
конкретної людини дійсність тих страшних часів.
В міському архіві підготовлені та розміщені
оглядові документи по Голодомору в Україні 1932-1933 років та спогади очевидців
Голодомору.
Ознайомившись з архівними джерелами та
спогадами очевидців, стане зрозуміло – на українських землях залишити людей без
хліба було можливо тільки за продуманою владою нелюдською системою, як це і
було зроблено.
Вчені дійшли
висновку, що тривалість життя українців в 1933 році серед чоловіків складала
7,3 роки, а жінок – 10,9 роки. Наслідки 1930-х років, на думку експертів,
Україна відчуває і сьогодні. Дослідники називають різні цифри загиблих під час
голодомору: 5,7,9 та 10 мільйонів. Але, в будь-якому випадку, мова йде про
МІЛЬЙОНИ безневинних жертв. З урахуванням непрямих жертв, за приблизними
підрахунками, голодомор забрав життя 14 мільйонів людей.
З квітня 1932 р. по листопад 1933 р., тобто
приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. Пік голодомору
прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді
від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 тисяч щодня…
Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська
області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська,
Житомирська). На них припадає 52,8 % загиблих. Смертність населення тут
перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів.
У Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській
областях рівень смертності був вищий у 5-6 разів. У Донбасі – у 3-4 рази.
Фактично, голод охопив весь центр, південь, північ на схід сучасної України.
Відвідувачі міського архіву мають можливість
ознайомитися з великою кількістю офіційних документів і зі спогадами свідків –
наших земляків і впевнитися, що голодомор був на Одещині в 1921-1923,
1932-1933, 1946-1947 роках.
Суспільство розвивається, історія не стоїть
на місці все одно все стане на свої місця так, як потрібно. Проти архівних
документів і фактів нічого не протиставиш. Україна наполегливо добивається, щоб
Голодомор був визнаний геноцидом всією міжнародною спільнотою. І час цей,
звичайно, прийде.
Про страшні для української нації події XX
сторіччя ми повинні пам’ятати. Нам необхідно і надалі глибше вивчати вітчизняну
історію. Її архівні матеріали, достовірні джерела. Адже лише знання історичної
правди стане запорукою того, що ми знатимемо що з нами трапилося і що слід
зробити, щоб доля суверенного народу і країни була значно кращою, ніж за умов
підлеглого становища. Нам, жителям рідної землі, треба бути гідними нащадками
нашого народу, його попередніх поколінь.