Історія України має чимало трагічних сторінок. Серед них особливий біль викликає Голодомор, коли мільйони українців стали жертвами голодомору на своїй родючій, багатій і щедрій на врожай землі. Щороку в четверту суботу листопада в Україні відзначається День пам’яті жертв Голодомору і політичних репресій. Цього року випадає сумний ювілей. У 2005 році , за ініціативи Державного архіву Одеської області , вийшла книга « Голодомор в Україні: Одеська область. 1921-1923; 1932-1933; 1946-1947 р.р. Спогади, документи, дослідження». Багатьом людям, які її читали, вона дала можливість осмислити трагічні події того часу на території Одеської області. Розпорядженням міського голови «Про затвердження заходів у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні» № 213 від 31.10.2007 року, для належного влаштування пам’яті жертв геноциду українського народу передбачено ряд заходів на 2007-2008 р.р., а саме: 1.складання списків жертв Голодомору; 2.сприяння громадським організаціям, благодійним фондам, окремим громадянам у їхній діяльності з ушанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 р.р.; 3.організацію в бібліотеках, історико-краєзнавчому музеї міста художні, фотодокументальні та книжкові виставки, які відображають події, пов’язані з геноцидом українського народу; 4. проведення у навчальних закладах тематичних уроків, лекцій про історичні події Голодомору 1932-1933 років в Україні; 5. розглянути участь школярів, студентів та педагогічних працівників у Всеукраїнському конкурсі науково пошукових робіт « Голодомор 1932-1933 років в Україні. Україна пам’ятає»; 5.розглянути можливість встановлення пам’ятного знаку у місті щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років. Всі заходи, яких вживаються з нагоди відзначення 75-их роковин Голодомору 1932-1933 р.р., не дадуть ніяких позитивних результатів, якщо не донести до кожної конкретної людини дійсність тих страшних часів. В міському архіві підготовлені та розміщені оглядові документи по Голодомору в Україні 1932-1933 років та спогади очевидців Голодомору. Ознайомившись з архівними джерелами та спогадами очевидців, стане зрозуміло – на українських землях залишити людей без хліба було можливо тільки за продуманою владою нелюдською системою, як це і було зроблено. Вчені дійшли висновку, що тривалість життя українців в 1933 році серед чоловіків складала 7,3 роки, а жінок – 10,9 роки. Наслідки 1930-х років, на думку експертів, Україна відчуває і сьогодні. Дослідники називають різні цифри загиблих під час голодомору: 5,7,9 та 10 мільйонів. Але, в будь-якому випадку, мова йде про МІЛЬЙОНИ безневинних жертв. З урахуванням непрямих жертв, за приблизними підрахунками, голодомор забрав життя 14 мільйонів людей. З квітня 1932 р. по листопад 1933 р., тобто приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 тисяч щодня… Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8 % загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів.
У Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях рівень смертності був вищий у 5-6 разів. У Донбасі – у 3-4 рази. Фактично, голод охопив весь центр, південь, північ на схід сучасної України. Відвідувачі міського архіву мають можливість ознайомитися з великою кількістю офіційних документів і зі спогадами свідків – наших земляків і впевнитися, що голодомор був на Одещині в 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 роках. Суспільство розвивається, історія не стоїть на місці все одно все стане на свої місця так, як потрібно. Проти архівних документів і фактів нічого не протиставиш. Україна наполегливо добивається, щоб Голодомор був визнаний геноцидом всією міжнародною спільнотою. І час цей, звичайно, прийде. Про страшні для української нації події XX сторіччя ми повинні пам’ятати. Нам необхідно і надалі глибше вивчати вітчизняну історію. Її архівні матеріали, достовірні джерела. Адже лише знання історичної правди стане запорукою того, що ми знатимемо що з нами трапилося і що слід зробити, щоб доля суверенного народу і країни була значно кращою, ніж за умов підлеглого становища. Нам, жителям рідної землі, треба бути гідними нащадками нашого народу, його попередніх поколінь.
