Не зникнуть з пам'яті людської…

Знову весна завітала на Землю, з теплом, квітами і великим священним святом – Днем Перемоги. Це дійсно свято велике, яке не зрівняти більше ні з яким. Воно подарувало нам не тільки мир, спокій і свободу, а й життя. Ми, молодше покоління, знаємо про ту війну лише зі спогадів наших батьків, дідів, зі сторінок книг, художніх фільмів, документальної хроніки тих часів.

То була найжорстокіша і найстрашніша війна ХХ століття. Мільйони людей всього світу заплатили своїм здоров’ям, життям, щоб прийшов він, той довгоочікуваний День Перемоги.

І він прийшов – 9 травня 1945 року. Прийшов з болем, з написаними кров’ю бійців словами на Рейхстазі: «Ми дійшли!», і водночас з невимовною радістю, що жахіття війни закінчилося.

З кожним роком рідіють ряди ветеранів – учасників бойових дій Другої світової війни. То ж і не дивно, адже 71 рік пройшов з того незабутнього дня. А ті, хто сьогодні з нами – наша жива історія, наш зразок відданості і патріотизму, мужності та героїзму. Не старіли вони душею, не мали права – жили, трудилися за себе і тих своїх бойових друзів, які навіки залишилися на полях боїв. Довгих 5 років вони йшли до Дня Перемоги. Земля горіла під ногами, рани палали невгамовним болем… та вони йшли вперед, знаючи, що за спинами зболена, поранена, зруйнована, але така рідна і дорога – Батьківщина. Їх з перемогою чекали рідні:  матері, дружини, діти. І саме це надавало нашим солдатам снаги, сили, відчайдушності.

Нелегким було їх повоєнне життя. Вдома треба було піднімати народне господарство, відбудовувати міста та села.

З таким же завзяттям, як боронили рідну землю, колишні воїни перемагали і в мирному житті – відбудовували житлові будинки, дитячі садочки і школи, лікарні та залізницю, орали та сіяли, піднімали цілину, будували нові міста, ростили та виховували дітей. Ось такі вони наші воїни–ветерани – справжні Люди, безстрашні та сильні духом.

Ми завдячуємо їм за наше життя, за майбутнє наших дітей, внуків та правнуків.

Напередодні Дня Перемоги, згадую всіх, кого знала і знаю, з ким доводилося не тільки спілкуватися, а з кого брати приклад, навчатися у них працелюбству, мудрості, а головне – любові до своєї рідної землі, людяності та поваги до інших людей. Згадую їх розповіді про війну, про їх мирне життя. І дякую Богу за те, що вони є в моєму життя – всі, хто сьогодні в життєвому строю, і ті, хто відійшов у вічність. Солдатенко П.В., Ахромов І.Д., Базилевич А.І., Мемей М.К., Прейс О.К. і багато інших ветеранів.

Пам’ятаємо всіх, ми пишаємося ними. В нашій пам'яті і в нашому житті вони будуть завжди.

Активні наші помічними у всіх добрих справах Браніш Дмитро Корнійович, Марусяк Олексій Семенович. Не дивлячись на свій почесний вік, вони приймають участь в житті міста. Їх особистий внесок в військово-патріотичне виховання молоді – безцінний.

Ми ні в якому разі не повинні забувати про їх  військові та життєві подвиги, а сторінки їх життя передавати молодому поколінню, щоб знали, щоб пам’ятали, щоб передавали…

В переддень світлої і знаменної дати, не можу не згадати про свого батька – учасника війни Гульченка Василя Гавриловича. Простий сільський хлопець, йому саме 22 червня 1941 року виповнилося 16 років. Здавалося, що все світле і радісне попереду. Та не вийшло… О 4 годині ранку, цього ж дня застугоніла, здригнулася наша земля від розривів бомб та снарядів. Жорстока і страшна війна вбила надію на безхмарне майбутнє. Суворою була доля до мого батька і його однолітків. Довелося і худобу пасти, і хліб вирощувати, і землю від ворога захищати. Бойове хрещення батько прийняв у бою Ясо-Кишинівського групування. В цьому бою він залишив навічно багатьох своїх друзів.

А далі – ІІ Український фронт, навчання в авіаційному училищі за скороченою програмою, бої за Відень, Будапешт. І закінчив війну в Болгарії. Після війни – продовження служби в армії, а потім – повернення додому, в рідне село. Загартований війною, він завжди був на передовій – освоював цілинні землі, за що був нагороджений медаллю «За освоєння цілинних земель», мав близько 50 років трудового стажу, неодноразово обирався депутатом сільської та районної рад, 25 років очолював Народний контроль, був народним засідателем в суді. Головним змістом його життя були добрі справи для людей, він їх любив, і нас навчав цьому. Його мудрі настанови являються і сьогодні для нас з сестрою мірилами нашої трудової діяльності. А батьківські слова: «Зроблена одна хороша справа для людей, повернеться до вас сторицею», а ще: «Немає поганих людей, є важкі обставини. А ви, педагоги, любіть дітей, творіть з них хороших людей». Ці важливі людські принципи ми передаватимемо нашим дітям та внукам.

Неспокійно сьогодні в нашій державі, йдуть військові дії на Сході нашої держави. Захищають нашу Вітчизну і наші земляки.

Я сьогодні пишаюся своїми учнями Згуєвичем Олександром, Тіорою Володимиром і вдячна їм за їх відвагу, за їх патріотичний дух та сміливість.

Бажаю всім нашим ветеранам-захисникам, їх сім’ям міцного здоров'я, людського звичайного щастя, миру, спокою. Нехай завжди обігрівають Вас людське тепло, любов та повага.

Гульченко – Мазур М.В.

Радник Котовського міського голови