ДОРОСЛІШАЮ

Це зараз нічого не варте.

Зовсім.

Навіть того, аби про це міркувать…

Безглузде бажання переконати себе у тому, що когось  хвилює твоя точка зору, що ти справді можеш щось змінити.

Халепа.

Звичайна мала з міста - цяточки на мапі, шука чогось у великому мегаполісі. 

Джинси, уги, з навушників Гага чи Снуп – попсово.

Рожеві намейкаплені вуста виблискують брудною вульгарністю.

Вважає, що сила у розумі, до першого ляпасу долі, такого що у роті терпкий до блювоти присмак вчорашнього дитинства пробива на солонувато – блискучі краплинки з очей.

Що ти шукаєш сьогодні там, де ще вчора в жахливих конвульсіях виздихало все більш – менш живе. Навіщо вичавлюєш з себе посмішку для тих, хто при зустрічі подумки кидає жменьку землі на твою домовину і з не прихованою заздрістю вимовляє мляве : «ПривЄт»…

Навіщо ти з такою переконливою майстерністю втираєш у мізки своїх біляво - фарбованих  недалеких подруг, ту улесливо – смердючу брехню, яку вони завжди жадають почути, якщо після цього прокидаєшся серед ночі від напівреального сну, в якому забуваєш всі слова які хоч трохи нагадують правду?!

І жодної, жодної, жодної відповіді на всі ці «Навіщо» й «Чому»

…Безглуздо,чи не так?

А колись, сидячи в звичайному автобусі на руках у тата,тобі так хотілось подорослішати.

Вітаю!

Наталя Лютенко

для сайту «Форпост-Котовськ»