Жіноче обличчя української міліції

В уявленні пересічних громадян міліціонер зовні чимось схожий на дядю Стьопу: високий, кремезний, серйозний, у темному однострої. Але в міліції несуть службу й особи жіночої статі, ще й досить привабливі. Тож наша розповідь про підполковника міліції Черноконь Вікторію Олександрівну. З першого погляду на неї розумієш, що маєш справу з відкритою і щирою людиною, її посмішка нікого не залишає байдужим, а дзвінкий сміх назавжди заставить вас сміятись разом з нею яскравому сонечку, літньому дощику, випадковому перехожому. Від неї наче розходяться сонячні промені. Здається, що в неї ніколи не буває проблем і неприємностей.

Та ні,- посміхається Вікторія, - у мене все як у всіх: купа проблем, але якщо я буду скиглите, вони все одно нікуди від мене не дінуться. Тож долаю їх по мірі накопичення. А допомагає міні моє захоплення - вишивання ікон бісером. Але це не просто вишивання, спочатку я все взнаю про цю ікону, а лише потім з благословення панотця починаю роботу. Під час вишивки читаю молитву. Свої твори - після освячення їх у церкві- дарую рідним і близьким. Сподіваюся, що вони їм допоможуть. Принаймні мені вони дарують душевний спокій та впевненість.

Вікторія Олександрівна прийшла на службу в міліцію понад п'ятнадцять років тому. С першого дня і до тепер вона служить у підрозділі інформаційних технологій, її перша посада - статиста - була в Котовському міськвідділі міліції, а зараз вона старший інспектор з особливих доручень управління інформаційних технологій ГУМВС України в Одеській області. Здавалось би, робота чистенька - сиди собі в кабінеті перед комп’ютером та обробляй інформацію. Проте працювати приходиться й у вихідні і у святкові дні, іноді до пізньої пори. Основна вимога до працівників – уважність і відповідальність. Ці риси в повній мірі притаманні й наші героїні. Керівництво Одеської міліції неодноразово заохочувало Вікторію Олександрівну за бездоганну службу.

Є у Вікторії ще одна гордість- це її діти Єгор та Ольга. З малечку вони займались бальними танцями. Тож їхню матусю можна з впевненістю назвати спеціалістом і в ці галузі. На кожному турнірі вона вболівала за свою улюблену пару, а вони намагалися виправдати її сподівання. Зараз діти вже дорослі, дочка навчається в Київському інституті мистецтв, а син у нафтогазовому технікумі. Вони завжди пам’ятають про свою дорогу матусю, що огорнула їх увагою і любов’ю.

Котовський МВ ГУМВС України в Одеській області