Стисла
історична довідка
про
події в нашому краї в період Великої
Вітчизняної війни
Трагічними
та в той же час героїчними сторінками
в історію Котовська і району вписані
роки Великої Вітчизняної війни. Перед
війною Котовський район, в 1940 році, став
першим в області за хлібоздачею та
продажу державі продукції тваринництва,
а також був відзначений перехідним
Червоним прапором обкому та облвиконкому.
Завжди попереду були залізничники. З
працівників депо кожний другий був
ударником, а серед колійників - кожен
третій. Перед війною в школах міста та
району навчалося 7400 учнів і працювало
550 вчителів.
22 червня 1941 року для нашого народу
почалася Велика Вітчизняна війна.
Дізнавшись про віроломний напад на СРСР
фашистської Німеччини котовчани почали
готуватися до оборони міста. Навколо
Котовська почалося будівництво оборонних
споруд. В день та вночі тут працювали
жінки,старі,підлітки. Цілодобово велася
евакуація цінного державного майна.
Місто
з перших днів війни дало державі 15000
котовчан призовного віку, крім
залізничників,які мали «броню». На
підступах до Котовська зав'язалися
жорстокі бої, але ворог був сильніший
і вже 6 серпня 1941 року фашисти увірвалися
в місто. В небі над Котовськом загинув
льотчик Григорій Шиян, вісімнадцятирічний
молодший лейтенант. На першому міському
кладовищі (вул. Виноградна) є його
могила,а також Героя Радянського Союзу
молодшого лейтенант Гайворонського,який
загинув обороняючи Котовськ.
Трагічно
почалася окупація в Котовську. Фашисти
викинули зі склепу тіло Г.І. Котовського,
але вночі залізничник Скорупський
перепоховав тіло легендарного комбрига
(за цей подвиг його нагородили орденом
Бойового Червоного Прапора).
Окупанти
розправлялися з сім'ями комуністів,
комсомольців, працівників місцевої
влади,за найдрібнішу провину розстрілювали.
За період окупації,як свідчать документи
книги "Одесса в Великой Отечественной
войне 1941-1945гг», а також в книзі В.
Полтавчука "Котовск” (Одесса, "Маяк”,
1987 г.), було розстріляно майже 5000 котовчан,
жителів інших північних районів області,
зокрема євреїв, зігнаних до Бородавського
яру. Смертю каралися за ухилення від
відправлення до Німеччини на роботи,
прослуховування радянських радіопередач,
переховування євреїв і червоноармійців.
За переховування партизанів, порапених
червоноармійців були розстріляні О.К.
Барученко, А.Г. Васалас, Д.І. Донцул, Г.А.
Знамировський, К.І. Новикова, Г.А. Оргєєв,
І.С. Піткус, П.С. Погорілов, А. Падловський,
Ю.Я. Ярошко, Н.К. Яровська (В.А. Загоруйко
"Історія міст і сіл УРСР. Одеська
область” Київ, 1969, с.576).
Уже
восени 1941 року в місті почали створюватись
організації опору фашистам. Серед них
були і комсомольські організації
«Чайка»та»Крила Рад». Діяли вони
нелегально,випускали листівки, готували
і проводили диверсії на залізниці, інших
важливих об'єктах, нищили живу ворожу
силу і техніку. У числі підпільників
І.Н. Собко, Г. Данилов (Коваленко), Г.
Тарнавський, М. Федчук, Н. Ткаченко, В.
Звєрков, М. Лебідь, А. Паращук. М. Шаповалова,
інші. Наприклад, В. Чоботарьова і А.
Паращук розробили і здійснили операцію
по визволенню наших військовополоненних,
яких утримували в концентраційному
таборі у північній частині Котовська.
З полону втекло більше десятка
червоноармійців, яких направили до
партизан у Ободівські ліси.
Заарештували І.Н. Собка, а потім
розстріляли обабіч шляху на с. Глибочок,
бо знайшли в нього радіоприймач. Він
допомагав професійним радянським
розвідникам О.Д. Федоровій та Ф.І.
Ільницькому.
У березні 1944 року в яру біля с.
Глибочок були розстріляні сотні котовчан,
серед них і 23 комсомольці,які були
членами підпільних організацій «Чайка»
та «Крила Рад». Їх могила знаходиться
поблизу могили генерала Тарасова,
заступника командира 53 армії, яка
звільняла наше місто.
Та ось настала весна 1944 року. 29
березня наші війська визволили місто
Балту. Тут полягло багато воїнів 25
гвардійської стрілецької дивізії. Потім
наші війська вдарили на ст. Балта (с.
Бєліно) і пішли через Пашковку на Гидерим,
потім вийшли на північну околицю
Котовська. 94 гвардійська стрілецька
дивізія з Балтського району, через с.
Сінна, теж вийшла на північну околицю
міста нашого рідного міста.
У
звільненні Котовська та району брали
участь війська 53 армії (командуючий
Манагаров Іван Мефодійович), до складу
якої входив 26 гвардійський стрілецький
корпус - командир генерал-майор Фірсов
Павло Андрійович. До складу корпусу
входила 94 гвардійська Звенигородсько-Берлінська
стрілецька дивізія- командир гвардії
полковник Шостацький Григорій Миколайович,
полки підполковника Андрія Ігнатьєва,
майора Борисова і підполковника
Аглицького.
Визволяли місто і район також
25 гвардійська Синельниківсько-Будапештська
стрілецька дивізія-командир генерал-майор
Григорій Архипович Криволапов, 78
гвардійський стрілецький полк під
командуванням гвардії майора Олексія
Миколайовича Потьомкіна.
Брали участь в цій операції 89
стрілецька дивізія під керівництвом
Михайла Петровича Серюгіна, а також
десантники Звенигородсько-Бухарестської
дивізії та 43 танковий полк-командир
Іван Опанасович Горлов. 31
винищувально-противотанкова бригада
Бориса Григоровича Борисова разом з
310 гвардійським мінометним полком
звільняли наше місто від фашистів.
За
розповідями учасників боїв, згідно з
історичною довідкою по звільненню міста
і району вказані з'єднання і частини
вели жорстокі бої з німцями на підступах
до нашого міста. Ворог,відводячи свої
головні сили в західному та південно-західному
напрямках, залишив після себе великі
сили в складі 11-ї танкової дивізії, 105
та 282 піхотних дивізій і загонів СС
«Мертва голова», які намагалися стримувати
наступи наших частин. З виходом частин
94 дивізії на північну околицю лісу, о
10 годині ранку 30 березня почали
контрнаступ. Ворог вперто оборонявся
але наші воїни ввірвалися на вулиці
Котовська. Це сталося 31 березня 1944 року
і в цей день ми - котовчани святкуємо
наше визволення від фашистської неволі.
В цей день визволили Куяльник, Соболевку,
Гиртопи, Коси, Затишшя, Гонорату та
Глибочок, а 1 квітня вдарили на с.Чорна.
На полях боїв ворог залишив 15 спаленних
танків, близько 200 автомашин, сотні
загиблих, військові трофеї: 50 кулеметів,
близько 1 000 гвинтівок, кілька цистерн
з пальним, до 500 вагонів. Після вигнання
з міста фашистів більше 4 тис. Наших
земляків влилися в ряди діючої армії,
вони боролися за звільнення Західної
України, а багато хто з них дійшли до
Берліну. Серед них О.Г. Ботвінов, А.Ф.
Казмирович, Г.Г. Капустяник, О.К. Прейс,
Г.К. Прейс, М.К. Мемей, В.Ф. Ніколайчук,
В.Г Недайборщ, І.В. Супрун, П.В. Солдатенко,
І.С. Осадчук, В.К. Монько, Ф.М. Карчинський,
М.М. Баргий, В.П. Крестянишин, В.П. Доброжан,
М.Т. Плугарев, Д.Ф. Козлов, В.І. Левченко,
К.М. Татаров та сотні інших,
1350
наших земляків котовчан не повернулися
з фронтів Великої Вітчизняної. За
мужність та героїзм проявленні в боях
з ворогом, більше двох тисяч котовчан
нагородженні орденами та медалями.
Наша земля дала країні 4 героїв Радянського
Союзу: М.В. Октябрська, К.В. Бочкович,
І.І. Кобилецький та С.Т. Борщов.
Матеріали
взяті з книги В. Полтавчука «Котовск»
та книги А. Ковальського «Батьківщина
наша мала — Котовськ», стаття «У битві
за Котовськ» з газети «Ленінський
прапор» А. Потемкіна, командира 78
гвардійського стрілецького полку.
Директор
міського краєзнавчого музею
Доскач
В.В.
Воєнні
дії Другої світової війни відбувалися
на території України 40 місяців – з 22
червня 1941 року до кінця жовтня 1944 року.
За сучасними підрахунками, загальні
людські втрати України у 1941 – 1945 роках
складають близько 9 млн. чол. 2,3 млн.
українців були вивезені для примусової
праці до Німеччини. Цілком чи частково
на території Республіки було зруйновано
понад 700 міст і 28 тис. сіл, без даху над
головою залишилися близько 10 млн.
чоловік. Також повністю чи частково
було знищено понад 16 тис. промислових
підприємств. Підраховано, що загальні
втрати економіки України у війні сягнули
40 %.
У
1941–1944 рр. на українській землі були
зосереджені головні сили вермахту –
від 57,1 до 76,7% загальної кількості дивізій.
607 з них було розгромлено саме на території
України.
У
ході визволення України – протягом
січня 1943 – жовтня 1944 рр. на території
України радянськими військами проведено
15 наступальних операцій, із них 11
стратегічних і 4 фронтові, найважливішими
з яких стали: Воронезько-Харківська (13
січня - 3 березня 1943 р.), Донбаська (13
серпня - 22 вересня 1943 р.), Чернігівсько-Полтавська
(26 серпня - 30 вересня 1943 р.), Корсунь-Шевченківська
(24 грудня 1943 – 17 лютого 1944 р.),
Львівсько-Сандомирська (13 липня — 29
серпня 1944 р.).
Свого
апогею битва за Україну досягла в період
з осені 1943 до осені 1944 років. Саме на її
території у цей період було зосереджено
приблизно половину діючої Червоної
армії.
Завершила
визволення України Карпатська операція,
що розпочалася 9 вересня 1944 року наступом
1-ї Гвардійської армії. 27 жовтня 1944 року
було звільнено Ужгород, а 28 жовтня
радянські війська вийшли на сучасний
кордон України.
Загалом
в боях на території України загинули
мільйони радянських воїнів.
