|
Ми маємо це пам’ятати!
 Історія України має чимало трагічних сторінок. Серед них особливий біль викликає Голодомор, коли мільйони українців стали жертвами голодомору на своїй родючій, багатій і щедрій на врожай землі.
Щороку в четверту суботу листопада в Україні відзначається День пам’яті жертв Голодомору і політичних репресій.
В міському архіві підготовлені та розміщені оглядові документи по Голодомору в Україні 1932-1933 років та спогади очевидців Голодомору.
Ознайомившись з архівними джерелами та спогадами очевидців, стане зрозуміло – на українських землях залишити людей без хліба було можливо тільки за продуманою владою нелюдською системою, як це і було зроблено.
Вчені дійшли висновку, що тривалість життя українців в 1933 році серед чоловіків складала 7,3 роки, а жінок – 10,9 роки. Наслідки 1930-х років, на думку експертів, Україна відчуває і сьогодні. Дослідники називають різні цифри загиблих під час голодомору: 5,7,9 та 10 мільйонів. Але, в будь-якому випадку, мова йде про МІЛЬЙОНИ безневинних жертв. З урахуванням непрямих жертв, за приблизними підрахунками, голодомор забрав життя 14 мільйонів людей.
З квітня 1932 р. по листопад 1933 р., тобто приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 тисяч щодня…
Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8 % загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів.
У Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях рівень смертності був вищий у 5-6 разів. У Донбасі – у 3-4 рази. Фактично, голод охопив весь центр, південь, північ на схід сучасної України.
Відвідувачі міського архіву мають можливість ознайомитися з великою кількістю офіційних документів і зі спогадами свідків – наших земляків і впевнитися, що голодомор був на Одещині в 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 роках.
Суспільство розвивається, історія не стоїть на місці, і все одно все стане на свої місця так, як потрібно. Проти архівних документів і фактів нічого не протиставиш. Україна наполегливо добивається, щоб Голодомор був визнаний геноцидом всією міжнародною спільнотою. І час цей, звичайно, прийде.
Про страшні для української нації події XX сторіччя ми повинні пам’ятати. Нам необхідно і надалі глибше вивчати вітчизняну історію. Її архівні матеріали, достовірні джерела. Адже лише знання історичної правди стане запорукою того, що ми знатимемо що з нами трапилося і що слід зробити, щоб доля суверенного народу і країни була значно кращою, ніж за умов підлеглого становища. Нам, жителям рідної землі, треба бути гідними нащадками нашого народу, його попередніх поколінь.
За інформацією начальника міського архіву Інни Костріцької
|
З А Х О Д И до річниці Голодомору 1932-1933 р.р. по м. Котовську
Свідчення про голодомор з міського архіву.
Андрієвська Анастасія Іванівна
м. Котовськ, 1922 р/н.
Народилася в селі Казавчин Гайворонського району, Одеська (зараз Кіровоградська) область. Сім'я 8 чоловік (6 дітей). забрали корову, вигнали з хати, за батьком ганялися, відірвали стелю, думали, що там хліб захований, шпичками все покололи. Їли сухий жом, макуху, буряки мерзлі збирали, збирали колоски. Видирали ті торбинки з колосками. Був страшний неврожай, а що вродило – те забрали. Був уповноважений - Чумак, розбив двері, виганяв з хати. Батько ховався від висилки. Для того щоб вижити, мати все продала, вимінювала в євреїв. Виміняла тернову хустку на миску гречки. Гречка була не облуплена – у всіх боліли животи. Забрали корову і телицю – прив’язали біля сільради, а ми з братом украли. Телицю вночі продали, а гроші пішли на хліб. А корову потім знову забрали.
Атаманова Мотрона Онуфріївна
м. Котовськ, 1922 р/н.
Народилася в с. Червоне, Тернівського району, Вінницької області. Сім'я 4 чоловіка (двоє дітей). Нічого не вродило. Збирали по полях гнилу картоплю, буряки. Голод, холод, замерзали. Але один одного рятували. Люди падали прямо на дорогах, помирали. Одна жінка зарізала свою дитину, їла. Також ловили собак, кішок, жолуді смажили в печі (розпирало животи). Вижили. Дуже багато померло в селі в основному діти та молодь. З нашої родини померло три чоловіка: двоюрідний брат Яким, двоюрідна сестра Аня та їхня мати. В нас нічого не забрали – але був такий неврожай. Комсомольці та активісти допомагали вижити людям.
Василенко Марія Філатівна
м. Котовськ, 1924 р/н.
Народилася в с. Романівка Котовського району. Сім'я з 6 чоловік. Їли кропиву. Занесла і здала золото – купила цукру і печива. Потім прийшли з залізними палками і знайшли прихований хліб. Усе забрали. Я вже ходила в школу. Ноги в постолах опухали. Але в нас була корівка, вона і врятувала. Навесні 33 –го продавали клубніку і так виживали. Всі діти вижили. Збирали жолуді. Склянка крупи на 8 літрів води. Бабуся померла з голоду – Ковальова Єфросинія. Мати продала всі речі. Батько привозив з Білорусії буряки. Отак і вижили.
Гожій Андрій Никодимович
м. Котовськ, 1925 р/н.
Народився в с. Борщі Котовського району. Сім'я– 7 чоловік (5 дітей). Був голод, неврожай. Батьки працювали в колгоспі, не було що їсти. Мати збирала бурячиння, трохи крупи. Була корова, завдячуючи їй вижили. Померла сестра – Гожій Галина Никодимівна, 1928 р.н. Помирали сусіди. Мати ходила до бабусі в Балтський район, приносила хліба сухарів. Там були хороші керівники і в селі Петрівка не було голоду.
Гольдіна Олександра Іллінічна
м. Котовськ 1926 р/н.
Корінна котовчанка. Батько приніс буханку чорного хліба і кинув на стіл (це були всі гроші). Сім'я з 5 чоловік (батьки і три доньки).Дуже погано жили. Батько один працював будівельником. Не всі голодували, але більшість. Жили дуже бідно.
Горбатюк Франя
м. Котовськ
Варили кропиву, лободу. Люди вимирали цілими сім’ями. В наших сусідів було десятеро дітей – і всі за весну 1933 року вимерли. Прикопували ще живих. В одній хаті троє дітей днювали і ночували в печі, щоб не замерзнути, а мати ходила в сусідні села, де випрошувала лушпиння картоплі та буряку. Сама бачила, як вона ділила шматочок миші, бо їхня сім’я вся вимерла.
Горбонос Наталія Григорівна
м. Котовськ, 1919 р/н.
Народилася в с. Концеба Савранського району. Сім'я 7 чоловік (5 дітей). Було страшно. Носили, продавали речі. Мали корівку. Вижили всі. А багато людей загинули. Були випадки, що живих (знесилених) скидали в одну яму. Завдяки татові ми вижили: продали килим, подушки, рядна, хустки. На ці гроші купували зерно. Ми також їли цвіт акації. Хлібозаготовки – так шукали, шпичками шпигали все, навіть з - під дитини в люльці витягли приховане зерно. Дуже обіжало місцеве керівництво. Різала колоски, а бригадир сказав, щоб я віднесла до нього додому. Це свої були такі звірі. Вимирали цілими сім’ями.
Гуменюк Варвара Василівна
м. Котовськ, 1924 р/н.
Народилася в с. Нестоїта Котовського району. Сім'я з 6 чоловік (четверо дітей). Голодували дуже сильно. Їли бур’яни : лободу, кропиву (коржики з кропиви), збирали гнилу картоплю. Помер братик – Джегалов Іван Максимович (1930).Дуже багато людей вимерло з голоду. Дідусь також помер. Врожаю не було, а що вродило – забрали. Налоги – молоко, яйця. Все це забиралося.
Іванчук Надія Петрівна
м. Котовськ, 1914 р/н.
В 1933 році було 19 років. День і ніч йшли підводи через місто, везли трупи загиблих від голоду на цвинтар. Хліб пекли з лободи, додавали туди висівки. Хто працював на підприємствах, тому давали 200 грам хліба. Люди йшли по вулицях і падали замертво. В 1932 році було важко, але в 1933 – неможливо. В магазинах пусто. Працювали тільки комерційні магазини, де ціни були високі. Літом їли коріння, ягоди, гриби, лободу так і вижили.
Капустяник Лариса Ігнатівна
м. Котовськ, 1917 р/н.
Родилась в м. Котовську, сім'я – 4 чоловіки (2 доньки). Батько працював на залізниці (грузовим касиром), мати домогосподарка. Ми не голодали. В дома було як зазвичай, не розкішно, але поїсти завжди було що.
Качур Володимир Ілларіонович
м. Котовськ, 1914 р/н.
Народився в с. Федорівка Котовського району. В сім’ї було 11 дітей. Ходила бригада по селі і все забирала. Їли цвіт акації, лободу, собак, котів. Пам’ятаю, сусідка посадила квасолю, а я все викопав і з’їв. Батько помер – Качур Іларіон Омелянович. Мати працювала на кухні. трішки ховала в пазуху і приносила дітям їжу.
Качур Марія Іларіонівна
м. Котовськ, 1921 р/н.
Народилася в с. Федорівка Котовського району. В сім'ї було 10 чоловік (8 дітей). під час голоду вмерло двоє дітей і батько :
- Чагур Іларіон Єфремович
- Чагур Євгенія Іларіонівна - 1931
- Чагур Григорій Іларіонович - 1924
Збирали бур’яни, припікали на сковороді. Масла не було. В яслах давали рідесенький кулешик. Поки несла, вибирала руками гущу. Сусіди повмирали з голоду. Мати і сестра (1914) збирали колоски жита, що половіли. Пекли «лепешки». Брат спух, забрав всі ті «лепешки» і втік і з’їв. Не дай Боже нікому таке пережити. В глечику було присипане попелом зерно, але прийшли, знайшли і забрали.
Кіршта Ганна Миронівна
м. Котовськ, 1929 р/н.
Народилася в с. Ставрово Красноокнянського району. Одна дитина у батьків. Голоду не пам’ятаю. Мати розповідала, що була крупа, картопля. А сусід усе вкрав. Його допитували, але він нічого не вернув. Хліба не було, але каша завжди була.
Кіршта Леонід Андрійович
м. Котовськ, 1920 р/н.
Народився в с. Розалівка. Нас було 6 (батьки і 4 дітей). Я добре пам’ятаю. Мені було 13 років. Хліб вродив дуже погано (страшна засуха). Косити неможливо було, смикали руками. Хто був працьовитий той і вигодував сім’ю. А ледачі вимирали. А зараз не голодомор? Хто працює – той і має. Страшний був неврожай. Сталін не винен і радянська влада також. Прийшли 6 чоловік, взяли на посів всього одне відро. А заможні закопували і не давали сіяти. От у них і забирали. А 33-му році був гарний врожай. В 1934 дали по 8 кг на трудодень. Розвозили хліб селянам. Запас був завжди.
Кременчук Ганна Романівна
м. Котовськ 1921 р/н.
Народилася в селі Жвани Муркуриловецький район, Вінницької області. Сім'я 7 чоловік (батьки і 5 дітей). Голод був страшний. Продали вівці. тато поїхав в Котовськ. Була «паризька» комуна. Там варили їсти і годували нас. Нам було по 13 років. Ходила на роботу, поганяла коні.
Кузенко Надія Петрівна
м. Котовськ, 1924 р/н.
Родилась в Белгородской области, Россия. У нас тоже был страшный голод. Мы сидели и ждали мать с работы, чтобы она принесла что нибудь покушать. Ей давали на работе кусок хлеба, она сама не ела, а приносила нам. Семья – мать и четверо детей. Отец бросил. Мы сидели все время голодные. Это чувство голода я запомнила на всю жизнь.
Куценко Олена Василівна
с. Чубівка Котовського району
В городе трудно было пережить голодовку, но не сравнить страдания жителей села. Двоюродная сестра моей матери, жившая в 12 километрах от Чубовки, была доведена голодом до отчаянья. Когда начали пухнуть ее маленькие дети (их было трое), она в ужасе от бессилия спасти детей решилась на страшный поступок. Она отвела детей на станцию Чубовка и оставила их на перроне, надеясь, что их подберут, а там и спасут от голодной смерти. До конца своей жизни она так и не узнала, как сложилась судьба ее детей. Она казнила себя за свой поступок до самой смерти.
З усіма зібраними свідченнями можна ознайомитись в міському архіві.
|
