Початкова станція. Посадка пасажирів у вагон місцевого потягу розпочалася з перепалки за місце:

-  Сунься на!..

-  Не посунусь!

-  На членик!

-  У мене – п’яте місце!

-  Стрибай на третє!

-  Мене влаштовує п’яте!

-  Я хочу!..

-  А я – не хочу!.. Міг би ввічливіше?

-  Цабе!.. Сиди! – чоловічок махає долонею, переступає через ногу пасажира, тягнеться до полиці з валізами.

-  Костік, синку! Кажу, не став цю сумку на підлогу! – сикається до підлітка жіночка, яка щойно засунула дві важкеньких сумки під лаву. Костик ніби мами і не чує.

-   Бевзь! Тебе ж мати просила! – гримає на Костика чоловічок.

-  Дядьку Сергій! І ви туди ж! – ображається підліток.

    Цей чоловічок, на ймення Сергій, Костикові приходиться не татком, проте  симпатії до нього не прибавляється. Сергій смикає чужі валізи на полиці. З однієї валізи йому на голову сиплються легкі пакунки.

-  Чоловіче! Обережніше! Мої речі!..

-  І я маю право на місце на полиці!.. – огризається Сергій.

-  Сергію! Братику! Ти ж не варіят!.. – врозумляє жінка чоловічка.

    В чужій валізі щось хрупнуло.

-  Ось так! - потирає вдоволено долоні чоловічок. – Відвоював! На два членики відвоював!..

-  Та хто з тобою воювати збирається? Просто!..

    Сергій спритно підхоплює сумку, що тулиться до ніг Костика, і вмощує її на полицю. В чужій валізі ще раз щось хрупає.

-  Обережніше можеш?

    Сергій не звертає уваги на застереження володаря валізи: -  Давай, сестричко, шуруй! – він обнімає жіночку за плечі, пригортає до грудей, а потім цілує в щічку: - Ідуть вони всі..! А я – пішов?

-  Сергію! – ніяковіє жіночка, а Костик червоніє: -  Ідіть, ідіть уже, дядьку! Самі впораємось!

    Костику захотілося ковбаси.

-  Мамо! Я дістану!

-  Ти дістанеш! – жіночка самотужки знімає з полиці важку сумку. В чужій валізі знову щось хрупає.

-  Даруйте, важка! – виправдовується жіночка. – Дитина голодна!

    Костик наминає ковбасу. Без хліба. Ковбасник на часник не поскупився. Костикова мама піднімає важку сумку і ставить на полицю. У валізі, що стоїть на полиці, хрупає.

    До відправки потяга часу залишається обмаль. Машиніст по радіо оголошує правила поведінки пасажирів на час слідування. З перону у відчинене вікно просовується голова і рука Костикового дядька з пляшкою пива: -  Костя! Пиво – будеш?

    Жіночка махає братові долонею: -  Куди дитині пиво? Йшов би ти вже, бідо!

-  Я кока-коли хочу? – шморгає носом хлопчак.

    Сергій не звертає уваги на слова сестри, допитує племінника: -  А чим тобі вітчизняне не до вподоби?

-  Ну, дядьку, я ж не алкаш! – пояснює Костик.

-  Гут! – каже дядько. – Щас! – і зникає з вікна.

    У вагоні заявляється справжня біда – молодик напідпитку. В руках у нього два держаки до лопати, скріплених скотчем. -  Моє місце! Моє місце!.. – бубонить він собі під ніс і очима впирається в Костикову маму: -  Сунься! – наказує тій.

    Костик давиться ковбасою: -  Мамо! Куди?

-  На стелю! Або – на..! У мене четверте місце! Возлє вікна! Вопроси?! – молодик непохитний.

-  Покажіть квиток! – Костикова мама відразу не здається.

-  Квиток, квиток. Їй ще квиток подавай! – молодик шарудить руками по кишенях. – Ось! Ось тобі, ось! – тицяє квитком жіночці межи очі.

-  А вагон який у вас? – впирається Костикова мама.

-  Цей самий! Не сумнівайся!

-  А місце?

-  А ти глуха?

-  Мамо, дістань свої квитки! – підтримує маму Костик. – Покажи йому, хай відчепиться!

-  Ти б навчила свого пуцьвірінка розмовляти ввічливо з людьми! – скипає молодик. – Розперезалися!..

-  Боже! – Костикова мама розглядає свої квитки. – Боже!.. – міняється вона на лиці і встає.  – Пробачте!.. Ну, Сергій! – жіночка задирає голову на полицю, дивиться на свою важку сумку. Заглядає на сумки під лаву. – Наламав дров!

-  Дров, не дров, а шкоду мені зробив! – втручається пасажир з п’ятого місця. – Там у моїй валізі…

-  Але ж не мама вам трощила! – захищає маму Костик.

-  Не мама!.. – пасажир з п’ятого місця не наполягає.

    Костикова мама підводиться з місця, на яке відразу плюхається молодик: -  Порядок! – тулиться той головою до скла. -   Спати! 

    Розгублена Костикова мама у повному розпачі.

-   Ви краще б тут не топталися, а йшли на  своє місце! – подає голос пасажир з п’ятого місця.

-  А ви не погодилися б помінятися з нами місцями, щоб ми не тягалися? – приходить рятівна думка в голову Костиковій мамі.

-  Я що? Я згоден… 

    Костикова мама торкається плеча молодика: -  А ви?..

-  Моє місце тут! Чотири! Баста! Довго ще тут топтатись будеш? Я спати хочу! – молодик тулиться зручніше головою до скла.

-  Чотири так чотири! Чорт з вами! – злиться і собі Костикова мама, знімаючи важку сумку з полиці. – Костік! Хватить давитися ковбасою! Тягни сумери з-під лави! – жіночка не вдержує на руках ваги і гупає сумкою по ногах молодика.

-  …твою мать! – скрикує молодик. – Рана! – і обома долонями відштовхує в голову нахилену над сумкою Костикову маму. Жіночка втрачає рівновагу, валиться через ноги Костика і пасажира з п’ятого місця, проте встигає вхопитись за комір теніски молодика і тягне того на себе.

-  Цирк!..Ой! Обережніше! Не вистачає, щоб зламали мені ногу! – бідкається пасажир з п’ятого місця.

-  Мамо! – Костик просто вереснув.

    У вікні з’являється спочатку чоловіча рука з пляшкою кока-коли, потім голова Костикового дядька. -  Ганно! Шо це ти робиш?!. – рука з пляшкою і голова зникають. 

    Молодик підхоплюється і встигає всістися на своє місце біля вікна. -  Моя рана! Моя  рана! – молодик підтягує холошу до коліна. Через бинт просочилася кров. – Дурепа! – молодик кривиться від болю.

    Ганна все ще горілиць борсається на ногах Костика і пасажира з п’ятого місця, ніяк не може звестися самотужки. Над Ганною постає Сергій з пляшкою кока-коли в руці:

-  Якого…дванадцяти сантиметрового…розляглася? 

-  Того самого! – огризається Ганна. – Поможи підвестися! Здається зламала праву ногу в коліні! – кривиться і стогне.

-  Це через вас, дядьку Сергію! – Костик дожовує ковбасу. – У вас очі повилазили від пива! Ви куди нас посадовили? 

    Сергій кидає пляшку з кока-колою на коліна племінника, підхоплює сестру під руки, зводить на ноги, витягує на прохід. Ганні боляче в правому коліні.

-  Мабуть звихнула!

    Костик тягне з-під лави сумку.

-  Постав! – гиркає на Костика дядько і впирається ногою в сумку. – Хто посмів?

-  Будеш у себе дома порядкувати! – буркає молодик, опускаючи холошу. Про всякий випадок молодик береться рукою за держаки. Зрештою він вмощується зручніше біля вікна, махає долонею, гонить повітря в розстібнуту пазуху: - Жарко! – заплющує очі.

     Ганна легенько тупає правою ногою: - Кажись і вивиху немає! – заспокоюється і дістає квитки, тицяє ними в очі брата: - Пролупи очі! П’янь! І куди ти нас посадовив?! 

    Сергій розглядає квитки, круглить очі: -  Не могла помінятись місцями?

-  Та ж не захотів уступити! – виправдовується сестра.

    Сергій міниться на лиці: -  Котрий? Цей? – смикає молодика за комір теніски. Комір тріщить. – Ану вийдемо!

-  А чого кудись ходити? – молодик розкритою долонею, швидше відштовхує, ніж вдаряє Сергія в ніс. З носа Сергія фонтанчиком чвиркає кров.  Краплини крові попадають на віконне скло і миттю засихають. Молодик  про всяк випадок береться за держаки.  При виді крові у Ганни підгинаються ноги: -  Тільки не вбивайте одне одного! – стогне вона і мліє.

-  Дядьку Сергій! Я так і знав – дограєтесь! Ви ж по іншому не можете! – Костик подає дядькові носовичка. – Та рятуйте ж маму! - Костик розкорковує пляшку з кока-колою, подає дядькові: - Відпоюйте!..

    Двері вагона автоматично закриваються, потяг починає рухатись.

-  Наступна зупинка!.. –  по радіо машиніст робить оголошення.

    Нарешті з’являється провідниця. Вона вимагає від заюшеного кров’ю Сергія квиток:

-  Мені викликати міліцію?

-  Не треба ніякої міліції! – Ганна, щойно оговталась, заступається за брата. – У нього слабкий ніс! Він зійде на наступній зупинці! Розумієте, Сергій – проводжаючий! Не встиг…

-  Ваш квиток? – провідниця вимагає квиток від молодика, і той протягує їй свого квитка  окровленою правицею.

-  Ось воно як?.. – провідниця вертається до радіо і натискує кнопку: - Супровідникам міліції – у п’ятий вагон!

     Ганна шарпає провідницю за формену блузку: -  Я ж вас прохала  -  не треба ніякої міліції!

     На грудях на блузці провідниці відривається два ґудзики.

-  Не треба?! Треба, жіночко, треба! – аж підстрибує провідниця. – Я на своєму місці!

-  А де ж ви були раніше? – подає голос пасажир з п’ятого місця.

    З полиці з валізи пасажира з п’ятого місця на чуприну молодика, який встиг уже задрімати, закапали биті курячі яйця, спочатку білком, а потім і жовтком…

Михайло Низовцов

м.Котовськ

Інші твори автора на нашому сайті

для сайту forpost-kotovsk.at.ua - інформаційний громадський проект "Форпост-Котовськ"

Правила використання матеріалів сайту forpost-kotovsk.at.ua "Форпост-Котовськ"