Форпост-Котовськ-каталог новин, статей, інформацій
Категорії розділу
Новини [1111]
Відео новини - Котовське телебачення [487]
Відео матеріали ТРК "Котовське ефірне телебачення"
Матеріали Форпосту [36]
Статті котовських авторів [243]
Благоустрій і санітарія - громадська інспекція [9]
Місцеве самоврядування міста [24]
Офіційні матеріали-міський голова [27]
Офіційні матеріали-Котовська міська рада [29]
Офіційні матеріали-виконавчий комітет міської ради [55]
Офіційні матеріали-відділи та управління міськради [366]
Котовська міська Центральна бібліотечна система [26]
Офіційні матеріали - державні органи влади в місті [693]
Котовськ сучасний [114]
Громадсько-політичне, соціально-економічне, культурне життя міста
Котовськ історичний [5]
Котовськ літературний [42]
Гурт поетів-втікачів "Кульгаве Число" [1]
Найцікавіше із Всесвітньої мережі Інтернет [43]

Меню сайту

Пошук

Свята України
Праздники Украины

Прогноз погоди

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 484

Форма входу

Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Вітаю Вас, Гість · RSS 21-Сер-2017, 10:20

Головна » Статті » Статті котовських авторів

НАША ІСТОРІЯ. Знати, аби зрозуміти."ОТАМАН ПЕКЛА"

Котовський


Він народився на сонячному півдні Російської імперії в казковій і злиденній Бессарабії в родині міщанина. Природа підготувала для початку його появи яскраві декорації, схожі на сільський водевіль чи оперету Кальмана.

Білий туман вологих ранків вкривав родючу, благодатну землю, цвіли, хвилюючись як повінь, сливові сади й повітря було п’янкішим за червоне бессарабське вино. Він вдихав життя на повні груди, а дитяча уява бачила світ схожим на авантюрні романи. Сумне пророцтво Шекспіра дарувало йому талант виконавця драматичних ролей, але ніхто не міг знати, що насправді відбувається на сцені: героїчна трагедія чи цинічний фарс. Обравши амплуа, він би сам розіграв життя, як дуже захоплюючу і трохи банальну п’єсу, якби не спалахнула незвичайною зіркою його доля, якби історія не вибрала час для нього на зламі століття, на вістрі шаблі.

Театр світової політики хворів анархізмом. Його богема готувала державні перевороти й жертвувала життям заради ідеї. Для Котовського сучасність була самовідданою грою актора, чудовою імпровізацією, з самого початку приреченою на шалений успіх і несподіваний фінал.

В дитинстві він любив спорт і книги, звичайно ж, пригодницькі романи. Його характер складався з самих лишень суперечностей добра і зла, незрозумілої фантастичної влади долі над людиною.

У два роки Котовський втратив матір, а в шістнадцять — батька. Від природи він був заїкою, але, натомість, мав статуру атлета. Вмів підкорювати людей внутрішньою силою, яку вони не могли розгадати, тому часто сліпо виконували його волю.

Випускник сільськогосподарської школи обрав, як кредо, професію грабіжника, благородного злодія, пушкінського Дубровського. Початком цієї кар’єри, за правилами авантюрних романів, було кохання до юної княгині, на перешкоді якого став жорстокий батько. Сімнадцятирічний Котовський вбив свого кривдника, підпалив його маєток і почав грабувати на дорогах. Навіявши страх на всю Бессарабію, юний Котовський почав з’являтися в Одесі, роз’їжджаючи в шикарному фаетоні зі своїми ад’ютантами, вражаючи публіку своєю елегантністю та дратуючи театральною демонстративністю одеських «професіоналів»: Мишка Япончика, Домбровського, Загарі.

Далі були арешти, тюремні централи, неймовірі за своїм зухвальством втечі, знову арешти, нерчинська каторга, знову втеча, розбій і, нарешті, смертний вирок суду, замінений на довічну каторгу. З Росії та Сибіру Котовського тягнуло в Україну й рідну Бессарабію, він не міг зрадити своїй природі романтика, месника на прекрасній землі. В чомусь він здавався наївним, довіряючи людям, але йому частіше допомагали, ніж зраджували. Котовський вимагав, щоб його судили як анархіста, та царський суд бачив у ньому лише надто небезпечного бандита. В середовище політичних він не потрапив. За нього заступилась генеральша Щербакова і письменник Федоров. Його популярність серед «класових ворогів» була не меншою, ніж серед народу. Врятувала Котовського революція. За власним проханням його відправили на фронт. Самовпевнено й красиво, як він тільки вмів, увійшов Котовський у революцію, залишившись в душі тим же театральним циганським бароном, людиною з сумнівним минулим. Свої кайдани він продав з аукціону в оперному театрі за фантастчну суму і заглибився в саме пекло боротьби, не маючи ні виразних політичних поглядів, ні воєнної освіти. Це був час, коли світ ділився на червоне і біле. Середнього не було ні для кого. За радянську владу боровся навіть Мишко Япончик зі своїм загоном, щоправда радянська влада його ж і розстріляла.

Котовський рятував Петроград від Юденича, стрімко наступав на Одесу проти Денікіна, воював із Петлюрою. За три роки він вже командував кавалерійською бригадою, однією з найкращих — елітою Червоної Армії. Навіть коні в загонах були однієї масті — нехай крадені, та чистокровні, як вищі царські чини. Це була його стихія. В пеклі громадянської війни він залишався романтиком. Він більше думав про красу своїх загонів, ніж про світову революцію. Бойовими побратимами ставали неприкаяні невдахи: свинопас Няга, колишній жонглер Гаррі, Криворучко, Удут, Ваня Журавльов. Вони командували загонами, виконували неймовірні за хоробрістю бойові операції, вони любили його, як батька.

Він розпізнавав людину через погляд — по очах і навіть вчорашні вороги: денікінці, білочехи, колишні царські офіцери віддано воювали за революцію в його бригаді. Жорстокість поєднувалася в ньому з благородством. Особисто розстрілював за дезертирство та мародерство, не допускав грабунків, вбивства полонених. Був хорошим стратегом та залишався авантюристом. Заради краси дійства міг послати бригаду в лоб на кулемети, артилерію, не рахуючись із втратами, сподіваючись тільки на диво. Сам був завжди попереду, озвірілий майстер у мистецтві рубки, і виходив живою легендою з безнадійних оточень. Смерть боялась його. Сипняк не міг подолати це тіло. Смертельні поранення і контузії не залишали слідів на ньому. Максимум за місяць після вироку лікарів він знову сідав у сідло.

Здавалось, ніщо й ніколи не зупинить його. Тільки дві благородні слабкості допускав для себе: жінки й коні. Один із багатьох, він відстояв більшовицьку революцію у віртуозній грі зі смертю, ставши командиром елітного кавалерійського корпусу. Був удостоєний всіх можливих більшовицьких регалій і нагород: кавалер трьох орденів Червоного Прапора, власник Почесної революційної зброї, член Союзного, Українського і Молдавського ЦВК . Та все ж таки залишився романтичним героєм, вдалим актором. На його робочому столі поруч лежали історія РКП(б) і Бероузівський «Тарзан».

Машина влади зняла цю яскраву фігуру зі сцени, коли вже відпала потреба в театральності великої політики. Його вбили ввечері із засідки на порозі будинку, недбало й просто, призначивши вбивцю з його ж оточення. Перед тим, як опустити завісу нової хвилі внутрішнього терору, за правилами гри, Котовському влаштували пишний похорон, назвавши за традицією його іменем населені пункти, вулиці, бойові аероплани.

Довідка

КОТОВСЬКИЙ Григорій Іванович (1881—1925) — людина дивовижної долі, легендарний червоний командир часів Громадянської війни. Народився в містечку Ганчешти, в Бессарабії. 1902 р. Г. Котовського вперше було заарештовано на 4 місяці (побутова сварка з поміщиком Скоповським). Працював агрономом, лісовим об’їждчиком. Погана слава про нього летіла попереду нього. 1903 р. Г. Котовський вступив у партію соціалістів-революціонерів (есерів). Уже 1904 р. він «відзначився» нападами на пивні, магазини, лавки торговців... Гроші, захоплені при цьому, йшли в есерівські комітети для організації нових убивств, нальотів і грабежів. Слава про Котовського рознеслася по всій південно-західній Україні та Молдавії. Призваний у лютому 1905 р. в царську армію (?!), в травні дезертирував. Продовжував брати участь у нальотах до лютого 1906 р., коли був заарештований. 5 травня того ж року втік, але був спійманий. 31 травня 1906 р. повторна втеча була вдалою. Неодноразово заарештовувався царською владою. У листопаді 1907 р. був засуджений до 12 років каторжних робіт. Узимку 1913 р. Котовський утік із Нерчинської (Сибір) копальні. Вирізнявся залізною волею, мав незаперечний авторитет у середовищі «політичних» і карних злочинців. Після втечі через містечко Балашов (недалеко від Саратова) повернувся в Бессарабію. Продовжував нальоти на факторії поміщиків, 1915 р. почав грабувати банки і великі контори фірм. У березні 1915 р. здійснив зухвалий наліт на арештантський вагон і звільнив до 60 ув’язнених. У 1915—1916 рр. керував низкою зухвалих пограбувань в Одесі, влітку, «замітаючи сліди», подався «гастролювати» по містах Півдня України. 25 червня 1916 р. Г. Котовського було заарештовано. 4 жовтня 1916 р. в Одесі він був засуджений до смертної кари через повішення, яку пізніше було замінено на безстрокову каторгу. Звільнений умовно з одеської в’язниці в березні 1917 р. майже відразу після Лютневої революції; брав участь у засіданнях Одеської ради робітничих депутатів, в організації Червоної гвардії. Утім, останньої судимості з Г. Котовського не було знято. 5 травня 1917 р. його було передано військовій владі. Реально в Першій світовій війні не брав участі, займався роботою (разом із більшовиками, з якими тільки тоді зблизився) з розкладання армії. Г. Котовський брав діяльну участь у боях Червоної гвардії з білогвардійцями та румунами біля Кишинева і в Одесі; протидіяв організаторам єврейських погромів. Травень 1918 — квітень 1919 рр. — «найтемніший» період життя Г. Котовського; з більшовиками не підтримував стосунків, жив у підпіллі в Одесі, продовжував боротися за «справедливість» сам і звичними йому методами. У квітні 1919 р. став комбригом 2-ї бригади 45-ї дивізії в складі Південної групи військ І. Якіра. Г. Котовський у серпні — вересні 1919 р. брав участь у знаменитому прориві частин Червоної Армії на північ, до Києва, а після його падіння, до Фастова і Білої Церкви. Воював під Києвом, пізніше під Петроградом — із Юденичем, на Південному фронті — з військами С. Петлюри та загонами отамана Тютюнника; 1920 р. — з поляками, в кінці 1920-го — на початку 1921 р. боровся із численними загонами повстанців в Україні. Пізніше безуспішно намагався ліквідувати загони самого Н. Махна («гра в хованки»), брав участь у придушенні заколоту Антонова в Тамбовській губернії, командував 9-ю кавалерійською дивізією, із жовтня 1922 р. — корпусом. 1924 р. Г. Котовський розробив і втілив у життя план створення Військового споживчого товариства (ВСТ), а пізніше і комуни в селах Ободівка та Верхівка Вінницької області. Нагороджений був трьома орденами Бойового Червоного Прапора, Почесною революційною зброєю. 75 років тому , 6 серпня 1925 р,. Г. Котовський за досі нез’ясованих обставин загинув (офіційна версія: вбивця — начальник охорони цукрового заводу Мейєр Зайдер знав комкора ще по Одесі). Друком за останні 5—10 років з’явилися повідомлення про те, що нібито Г. Котовського вбили чи не за наказом Й. Сталіна, але вагомих, задокументованих доказів цієї «версії» немає. Загадкова доля і смерть цієї, безумовно, талановитої людини чекають на серйозне дослідження істориків.
КОТОВСЬКИЙ.ВІДЕО

світлини

ФП-Котовськ-Хантер 2
Категорія: Статті котовських авторів | Додав: Leo (30-Сер-2011)
Переглядів: 608 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 1
1  
"побутова сварка з поміщиком Скоповським" - треба називати все своїм ім`ям - сварка є результатом того, що Котовський перелюбствував з жінкою вказаного поміщика.
"легендарний червоний командир" - «відзначився» нападами на пивні, магазини, лавки торговців... Три крапки тут мають велике значення, навіть більше, ніж сам текст!
"Призваний у лютому 1905 р. в царську армію (?!), в травні дезертирував" - якось це не відповідає тезису про "людину дивовижної долі" - герой одним словом!
"Продовжував брати участь у нальотах", "Неодноразово заарештовувався", "керував низкою зухвалих пограбувань" - дійсно "людина дивовижної долі".
"протидіяв організаторам єврейських погромів" - брехня, сам брав участь, але прикрив це у автобіографії тим, що брав цінності для народу. Насправді просто використовував ситуацію для власного збагачення.
"мав незаперечний авторитет у середовищі «політичних» і карних злочинців" - не зовсім зрозуміло, чому політичних у лапках, але це мабуть вірно, тому що не мав він авторитету серед політичних ув`язнених. Щодо інших, то це правда, більш того потрібно уточнити - він був паханом, навіть віки у нього були татуйовані.
"засуджений до смертної кари через повішення, яку пізніше було замінено на безстрокову каторгу" - так і було, тільки треба додати, що майбутній "легендарний червоний командир" написав сопливе письмо жінці Брусилова, дійсно легендарного російського генерала, який вирішував долю злочинців у військовий час на території південної України і той, враховуючи побажання дружини (Котовський вмів розпалити жіноче серце - тут він дійсно легендарний), пішов на зустріч.
"брав участь у придушенні заколоту Антонова в Тамбовській губернії" - це взагалі ганьба, голодних селян, у яких відбирали останнє, мордувати та розстрілювати, брати у заложники членів їх сімей для встановлення влади. От тут можна поставити три крапки...
"безумовно, талановитої людини " - а ось тут питання, в чому талант. Є такий фільм "Кримінальний талант", можливо це стосується і Котовського. А чи варто говорити про це, як про талант?

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright  ТГ "Форпост-Котовськ" © 2017 Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання на http://forpost-kotovsk.at.ua
Зробити безкоштовний сайт з uCoz