Красою зачароване Поділля
На території Поділля розміщується декілька областей України. Це край роботящих людей, чудової природи, а також тут живуть талановиті митці. Це взагалі співочий край, край української народної та сучасної пісні. Яскравим прикладом може бути й наша землячка Ганна Ткач.
Наші далекі пращури, що багато тисяч років тому переселилися з Балкан на територію українських Карпат та Поділля — це так звані трипільці. Вони освоювали цей край та поступово переселялися на південь. В нашій місцевості, на півночі Одещини, археологами в Балтському, Кодимському та Котовському районах (с.Гонората) розкопані давні поселення трипільської культури. Отже ще в давні часи південні відроги Подільської височини були заселені, хоча і рідко, поселенцями з Карпат, північного та середнього Поділля.
Пройшли роки, відбулося багато історичних подій поки наш край почав активно заселятися. В другій половині ХVІІІ ст. наша місцевість була заселена вихідцями зі Збаращини, Брацлавщини, з-під Кам’янця-Подільського та інших місцевостей Поділля та Карпат. Північ Одещини була заселена українцями та поляками до межі рік Ягорлик-Кодима. Сюди людей гнало безземелля і вони освоювали ці землі, а південніше цієї межі турки вільно дозволяли селитися тут молдованам. Велика кількість поляків поселилася в Юзефграді (Балта) та поблизу його, а потім звідси поступово розселялися в Котовський район та південніше в Красноокнянський. В Котовському районі є польські села: Затишшя, Коси-Слобідка, Любомирка, Клементєве — це були землі князя Любомирського. Більшість з них були вислані на південь Поділля як злочинці-бунтарі, що надумали відновити польську державність та вийти зі складу Царської Росії, але повстання під проводом Тадеуша Костюшко було жорстоко придушено.
Після підписання Яського мирного договору з Туреччиною ця місцевість продовжувала заселятися різними переселенцями. Російські збіднілі офіцери отримали тут земельні наділи і привезли сюди своїх кріпаків. Катерина ІІ дозволяла тут селитися німцям-колоністам, також на всій території дисперсно селилися євреї. Поступово з західної частини Котовського району, що за Ягорликом, люди переселялися й в східну частину району. Всі ці та інші народи розвивали наш край, а українці та молдовани багато чого запозичили один в одного для збагачення своїх культур. Все переплелось, ми збагатили один одного, бо маємо спільні генетичні балканські корені.
Природа нашого району (північно-західна частина) та південний захід Кодимщини ще називають Одеською Швейцарією, бо тут пересічена яружно-балкова земна поверхня, є гарні діброви та водойми. Наче сама природа запросила сюди вихідців з Поділля та Карпат в нашу місцевість, а єднає нас р. Дністер. Його притоки Ягорлик та Тростянець, які разом з ним несуть свої води до моря.
«Береги, вербове гілля,
І між них через Поділля,
Все біжить, біжить до моря,
Його стрімка вода».
Сьогодні ми живемо в непростий час. Це час декомунізації, багатьох змін в нашому житті. Тільки зміни в нашому світогляді призведуть до зміни назв міста Котовська та багатьох вулиць. Багато котовчан проти цього з багатьох причин, а головне — це фінансові витрати кожного з нас в результаті цього процесу. Але якщо це неминуче відбудеться, то я вважаю, що доречно було б назвати наше місто Подільськом, як з географічної точки зору, так і з історичної, бо впродовж довгого часу ми відносилися до Подільської губернії. Наше культурне коріння з Поділля.
Доскач В.В.
Заслужений вчитель України,
доглядач міського краєзнавчого музею,
краєзнавець
|