Форпост-Котовськ-каталог новин, статей, інформацій
Категорії розділу
Новини [1111]
Відео новини - Котовське телебачення [487]
Відео матеріали ТРК "Котовське ефірне телебачення"
Матеріали Форпосту [36]
Статті котовських авторів [243]
Благоустрій і санітарія - громадська інспекція [9]
Місцеве самоврядування міста [24]
Офіційні матеріали-міський голова [27]
Офіційні матеріали-Котовська міська рада [29]
Офіційні матеріали-виконавчий комітет міської ради [55]
Офіційні матеріали-відділи та управління міськради [366]
Котовська міська Центральна бібліотечна система [26]
Офіційні матеріали - державні органи влади в місті [693]
Котовськ сучасний [114]
Громадсько-політичне, соціально-економічне, культурне життя міста
Котовськ історичний [5]
Котовськ літературний [42]
Гурт поетів-втікачів "Кульгаве Число" [1]
Найцікавіше із Всесвітньої мережі Інтернет [43]

Меню сайту

Пошук

Свята України
Праздники Украины

Прогноз погоди

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 484

Форма входу

Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Вітаю Вас, Гість · RSS 24-Лис-2017, 18:48

Головна » Статті » Статті котовських авторів

КЕРУВАТИ МІСТОМ МАЮТЬ ПРОФЕСІОНАЛИ

 

АКТУАЛЬНЕ ІНТЕРВ’Ю З ДЕПУТАТОМ

 

КЕРУВАТИ   МІСТОМ   МАЮТЬ   ПРОФЕСІОНАЛИ

Володимир АРТЕМЕНКО: «В міську раду мають потрапити професіонали та патріоти свого міста. Містяни не повинні «купуватися» на партійні кольори та популістські обіцянки майбутніх претендентів на мерське та депутатські крісла».

  • Володимире Костянтиновичу, скажіть, будь ласка, скільки скликань Ви були депутатом міськради?

  • Вісім разів я обирався депутатом.  Щоправда, не підряд.

  • Чи братимете участь у цьогорічних виборчих перегонах?

  • Ні, цього разу я не  балотуватимуся. І не тому, що стомився, чи вік вже занадто солідний. В житті є дуже багато чого цікавого, чому варто його присвятити.

  • То, чи є сьогодні на селищі цукровиків, де Ви завжди балотувалися, ті, хто зможе гідно представляти їх інтереси в міськраді?

  • Гадаю, що так. Головне, аби претенденти на депутатське крісло чітко усвідомлювали всю відповідальність за свою діяльність, у разі їх обрання. Тим більше сьогодні, коли в країні відбуваються радикальні зміни, і час вимагає приймати, інколи, дуже не прості і неординарні рішення.

  • Ще до початку цьогорічної передвиборчої кампанії деякі претенденти на міського голову почали витягувати з «шафи скелета». Знову мусується тема розвалу виробництва в Котовську і знищення потужних, колись,  підприємств. І у всьому цьому звинувачують діючого міського голову.

Ви добру частину свого життя віддали виробництву, як керівник, і напевне знаєте, чому місто втратило такі підприємства?!

  • Наша біда в тому, що свого часу ми з розвиненого соціалізму «встрибнули» в, так би мовити,  недорозвинений капіталізм.  А, ще пригадайте, скільки за часи незалежності, змінилось урядів, і кожен з них вів державу у своєму напрямку.  Про який сталий розвиток в Україні могла йти мова, коли постійно змінювались пріоритети, а обіцянки залишались цяцянками.

Слід визнати, що у спадок від Радянського Союзу нам дісталася високорозвинена країна, яка займала 10 місце у світі за рівнем виробництва. А сьогодні десь близько двохсотого місця.

Відлік  розвалу нашого виробництва ведеться саме з того часу, коли й розвалився СРСР. На мою думку, основна причина того, що почався розвал виробництва, полягала  у відсутності організуючої сили. Всі, хто приходив до влади, в першу чергу, піклувалися про власні інтереси, а не про збереження того потенціалу, який ми мали.

При президентові Леонідові  Кравчуку країна з народної перетворилась на капіталістичну. Непрозора приватизація підприємств, фактично за безцінь,   призвела до непоправних втрат в економіці.  За кілька років все було розтягнуто, розпорошено і, врешті-решт,  багато потужних виробництв  опинились на межі виживання.  

Якщо казати про цукрову галузь, то в Україні було 192 заводи з виробництва цукру. На сьогодні їх залишилось не більше трьох-чотирьох десятків.

  • То, чи могла місцева влада врятувати заводи від закриття і подальшого знищення?

  • За радянських часів, коли існував міськком партії, вплив на виробництво, звичайно ж, мав місце. Хоча й тоді, не все вирішувалось в місцевих партійних кабінетах. Основна вертикаль управління складалась з об’єднання, міністерства, і так далі…

Місцева влада, навіть в ті далекі вже часи, не мала особливого права втручатися у господарську діяльність підприємств. А після 1991 року, взагалі таке втручання було унеможливлене. Не мав права мені мер давати якісь вказівки. В мене було моє керівництво, якому я мав підпорядковуватися.

Звичайно, наш завод знаходився на території міста і ми не могли стояти осторонь від міського життя і міської влади.  Тому завжди приймали активну участь у вирішенні міських питань. Але, ще раз хочу підкреслити, що така участь була без тиску з боку міської влади. Звісно, і це зрозуміло, вона не могла й убезпечити завод від банкруцтва та подальшого знищення.

  • У цукрового заводу колись була відомча інфраструктура. Як вдалося вберегти її від знищення?

  • Коли ми, я маю на увазі тодішнє керівництво цукрового заводу,  зрозуміли, що нам стає все важче утримувати те велике господарство за рахунок заводу, потрібно було рішуче діяти. Податки на землю, інші незаплановані витрати, і все це на тлі відчутного занепаду виробництва, змусило нас шукати неординарні рішення. Утримання селища цукровиків потребувало значних коштів, яких нам й так бракувало для збереження виробництва.  Це змусило нас звернутися до керівництва міста, аби воно прийняло від заводу всю нашу інфраструктуру, тобто те, що утримував завод за свій кошт.

Слід віддати належне міському голові Анатолію Іванову, який погодився все це господарство прийняти у власність міської громади в той час, коли саме місто теж відчувало значні проблеми з бюджетом, і, здавалось, йому був не потрібний зайвий «головний біль». Протягом 6 років передавалась не тільки інфраструктура, але й земля, на якій були розташовані об’єкти. 

На той час завод навіть не міг покрити виробничі витрати, не кажучи вже про утримання власних дитячого садка, Будинку культури тощо. Соціальна сфера стала непід’ємним тягарем для заводу, який почав працювати у збиток.

Це саме, але трохи під іншим кутом, ми можемо спостерігати й сьогодні, коли залізниця «відмовляється»  від власних лікарень, дитячих садків, і тому подібне.

Згадую, що у важкі часи для заводу, на нас тиснули з усіх боків, замість того, аби допомогти. Прокуратура погрожувала, що у разі несплати заводом податків, на керівництво чекає навіть тюремне ув’язнення. Були й інші чинники, які поступово звели нанівець виробництво.

  • Але, все ж таки, вдалося врятувати все те, чим опікувався завод?

Так. Як я вже казав, протягом 6 років ми повністю передали місту те, чим володіли. Це стосувалось не тільки житла, а й землі. Якби тоді ми не дійшли згоди з містом, то сьогодні б мали руїни, як це сталося з майном військових, що «затягнули» з передачею його у власність міської громадами. Ще раз хочу підкреслити, що не тільки наша наполегливість в цьому питанні, а й чітке розуміння та небайдужість з боку міського голови Анатолія Іванова, дозволили все це зберегти. Навіть важко сьогодні уявити, що на місці нашого красеня – Будинку культури, ми б з вами спостерігали те, що залишилось від ГДО, чи гарнізонного універмагу.  

  • Повертаючись до сумної долі цукрового заводу, не можу не спитати про те, чому так і не вдалося віднайти ефективного власника?

  • Знаєте, свого часу, до цукровиків ставилися з великою повагою. В столиці нас часто збирали у дуже поважному колі. Ми мали змогу виступати перед першими особами держави, до нас прислухались, з нами радились… Але, настав той момент, коли нам просто порадили шукати, так би мовити, спонсорів. Це, на мою думку, була продумана заздалегідь операція. Припустимо, завод коштує 20 млн.грн. Ми випускаємо акції, стаючи акціонерним товариством. Так званий спонсор викупає їх контрольний пакет і стає власником заводу, заплативши за акції в кілька разів менше від реальної вартості заводу.  Але, минає час, а у виробництво нічого не вкладається. Потім завод віддають під банківську заставу в надії, що вдасться налагодити виробництво, але, не судилося. Сільгоспвиробникам не вигідно було вирощувати цукровий буряк через велику собівартість та застарілу спеціальну сільгосптехніку, а завод вже не міг, як раніше, допомогти сільгоспвиробникам, авансуючи їх.

  • Давайте повернемося до сьогодення селища цукровиків. Які там існують проблеми на даний час?

Дуже було б добре, якби молодь повернулась до селища. Сьогодні там мешкають, в основному, люди у віці. Потрібна, насамперед, аптека, а їздити  у «місто» за кожною дрібницею не так вже й зручно. Хоча її толком  не було й за радянських часів, але все коштувало копійки. Виникла ще одна проблема – селище «залишив» «Ощадбанк». Поштове відділення теж «висить у повітрі». Все це викликає у мешканців селища не дуже добрі настрої.

  • Чи достатньо в селищі об’єктів торгівлі?

  • З магазинами навіть краще, аніж за радянських часів. У нас колись був лише один магазин на все селище. Сьогодні аж 5 магазинів. І це усього, орієнтовно, на 2 тисячі мешканців.

  • На одній з попередніх сесій депутати надали згоду на прийом у власність міської громади школи-інтернату, аби в перспективі перевести туди ЗОШ № 8 та створити Центр сім’ї  та дитини. Чи можливо подібне втілити у життя?

  • Мушу сказати, що сьогодні просто немає іншого виходу, аніж прийняти ці будівлі та перевести туди школу. Тим більше, що від початку все це будувалось, саме як школа для дітей, батьки яких працювали на цукровому заводі. Але вимога того часу, була такою, що необхідно було облаштувати саме інтернат, а для звичайних дітей надали барак, в якому школа існує вже багато десятиліть. В цих бараках колись жили ті, хто розбудовували завод і саме селище. Бараки не мають навіть фундаментів.

  • Повертаючись до початку нашої розмови, коли Ви сказали, що не підете на вибори, хотілося б запитати: що побажаєте тим, хто увійде до нового складу міського «парламенту»?

  • Сьогодні змінилося все. Не тільки час, а й ситуація в країні.  Особливо за останні 2 роки. І дуже не просто буде депутатам працювати в умовах, коли їхні повноваження можуть розширитися. Це накладатиме на них ще більше відповідальності за кожен їх голос. Бажано, аби до депутатського корпусу потрапили люди з досвідом у вирішенні питань життєдіяльності міста. В мене є побоювання, що в депутати  можуть пройти ті, для кого вирішення власних питань буде головнішим, аніж вирішення загальноміських питань.  Тут не потрібні красиві гасла, а потрібна копітка праця та вміння приймати виважені рішення. Потрібно вміти, як кажуть, «плуга перти» а не язиком патякати.

  • То, як, на Вашу думку, мають голосувати котовчани на виборах? За відомі обличчя чи прізвища? Можливо, за тих, хто зможе багато наобіцяти?  Чи є інші критерії, так би мовити, «відбору» кандидатів?

  • Виборці мають бути дуже відповідальними, адже від того, кого вони оберуть, нехай і на 2 роки, залежить доля міста. У владу слід приводити тих, хто вже зміг довести свою користь міській громаді, ще не будучи депутатом. За цими людьми не має бути якогось темного минулого, чи не зовсім чистого сьогодення. Слід орієнтуватися не на партійність кандидата, а на його справи. Вік кандидата не є визначальним. Сьогодні й 25-ти річні можуть дати фору тим, кому за 50!

  • Оцініть, будь ласка, роботу діючого депутатського корпусу.

  • Наш депутатський корпус є, так би мовити, різношерстий.  Десь одна четверта частина його геть не приймала активну участь в роботі. Декого, навіть і не бачили в сесійній залі. Це був звичайний баласт. Але ж, три  четвертих міської ради тягнули на собі весь тягар  роботи. Був сформований кістяк з досвідчених та відповідальних депутатів. І партійність того чи іншого депутата не була визначальною, коли мова заходила про вирішення тих чи інших важливих справ.  Ми всі одне одного добре знаємо, і більшість з нас, попри різні політичні погляди, були, і залишаємось друзями. Саме це не дозволяло нам влаштовувати міжпартійні розбірки чи чвари в міській раді.  Слід віддати належне і міському голові Анатолію Іванову, який з повагою ставиться до всіх депутатів і вміє запобігати виникненню можливих непорозумінь між депутатським корпусом та виконавчим комітетом, завжди виступаючи консолідуючою силою.

Можу з впевненістю сказати, що цей склад міського «парламенту», який незабаром відійде в історію, свою місію виконав добре. Гадаю, що й наступний має бути не гіршим, якщо скористається нашим досвідом роботи, а депутати поважатимуть точки зору одне одного.

  • Як гадаєте, скільки діючих депутатів потрапить до нового складу?

  • Гадаю, що не менше 30% увійдуть в наступну міську раду. Це будуть перевірені часом і справами депутати. Можливо, вони й сформують активно діючий  кістяк міськради.

  • Не можу не спитати Вас про те, що хвилює мабуть кожного містянина. Як називатиметься наше місто, адже існуючу назву нам не вберегти?

  • Звичайно, що Котовськ звучить краще, аніж Бірзула, і мало хто хоче подібних змін. Але, ми пам’ятаємо, як в радянські часи давали назви містам та вулицям. Особисто я для себе багато чого переглянув в житті, і дійшов висновку, що зміни потрібні. Інша справа, що неможна рубати з плеча. Ми маємо підійти до перейменування міста з особливою відповідальністю, адже це наш спільний дім, в якому житимуть наші нащадки. До перейменування слід залучити істориків та краєзнавців, а повертатися до Бірзули, було б не дуже вдалим варіантом. У мене, поки що, немає власної  пропозиції щодо назви. Разом з тим, громаді мають бути запропоновані кілька назв, аби можна було вибрати найбільш вдалу.

  • Дякую, Володимире Костянтиновичу, що віднайшли час для інтерв’ю!

Спілкувався Петро Лютенко

 

Категорія: Статті котовських авторів | Додав: Leo (07-Жов-2015)
Переглядів: 233 | Рейтинг: 3.7/3
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright  ТГ "Форпост-Котовськ" © 2017 Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання на http://forpost-kotovsk.at.ua
Зробити безкоштовний сайт з uCoz