Світлої пам'яті Віталія Катішова

1 вересня 2015 року на фасаді будівлі школи в с. Качурівка відкрили меморіальну дошку в пам'ять ГЕРОЯ, загиблого в зоні проведення АТО, ВІТАЛІЯ ФЕДОРОВИЧА КАТІШОВА. Вшанувати пам'ять зібралися учні, рідні та близькі.
Віталій виховувався у багатодітній родині, був наставником та прикладом для учнів школи та молодших братів і сестер. Він був шанованою людиною для односельців. "Людина з золотими руками", - називали його люди в селі, за його професію будівельника, за його щирість і чуйність.
23.08.2014 року Віталій був призваний  Котовсько - Красноокнянським ОМВК по частковій мобілізації, і, не замислившись, не ховаючись за спинами інших, пішов захищати від ворогів суверенітет та цілісність України. "ЯКЩО НЕ Я, ТО ХТО?" – сказав він своїм рідним і близьким.
Віталій служив у 30-й танковій бригаді м. Новограда - Волинського Житомирської області. Останній раз він зателефонував сестрі 9 лютого 2015 року в 10 годин ранку і плакав. Хоча до цього не скаржився ні на що, а тут як дитина ридма плаче, каже: «Попереду мого танка тільки що сепаратисти підірвали БТР і всі хлопчаки, зовсім молоді по 18-20 років, загинули... Їх там багато!!! Вибач, сестро, й не падайте духом! Не ображай маму, я вас всіх люблю!».

Після цих слів Віталій на телефонні дзвінки не відповідав. Через кілька тижнів страшну звістку повідомив його командир взводу Олександр Савицький, якому вдалося вибратися з солдатом Шнирковым Д. В. з палаючого танка Т-34 в 3 години дня страшного 9 лютого, останнього для Віталія. Савицький розповів, що старший механік водій Катішов Віталій мужньо загинув у бою у с. Логвиново, біля Дебальцеве, хоча тіло не знайдено. Він не злякався, був хоробрим і мужнім. Намагався відвести танк в бік, але шквал системи "ГРАД" розбив танк, і нічого не залишилося від мого брата. Убиті горем мама, сестри, дружина, діти не могли змиритися з думкою про втрату. Віталій вважався безвісти зниклим. Я вирішила: у що б то не стало шукати! Шукати серед живих і мертвих, а раптом? А раптом Бог врятував його?
Шукати було важко. Переглянуто дуже велика кількість самих страшних відео і фото поранених і загиблих. Стикалися з шахраями - аферистами, які вимагали гроші за нібито інформацію про Віталія. До пошуків було підключено сотні людей, перевіряли всі морги та лікарні Дніпропетровська, Луганська, Харкова та інших міст України. Незнайомі люди, але СПРАВЖНІ ПАТРІОТИ своєї країни, приділяли свій час, ночами ведучи пошуки будь-якої інформації в Інтернеті і обговорюючи їх результати. Зверталися до В.В. Рубана, який займався обміном полонених для перевірки в списках полонених.

Наша сім'я також висловлює величезну подяку Щербатому В. М., Дробової Аурелії, які вдень і вночі підтримували мене і виконували її прохання щодо пошуків Віталія та будь-яких документів. Ярослав Жилкін, голова правління Всеукраїнської громадської організації пошуковців "Союз «Народна пам'ять" Чорний тюльпан», який також брав участь у пошуках, зі слів Світлани - дивовижна людина, - підтримував і говорив, що з мертвими не воюють і ми обов'язково його знайдемо. Паралельно з пошуками Світлани також проводили роботу СБУ, слідчий комітет м. Одеси та волонтери Донбасу, Житомирщини.
Я захоплююся патріотизмом добрих і чуйних людей, в тому числі і наших з братом земляків! Я знала, що за допомогою таких людей ми обов'язково переможемо! Протягом п'яти місяців брат вважався безвісти зниклим. Ми до останнього вірили, що станеться диво! І ми знайдемо його в полоні або в лікарні. Наші загальні пошуки дали результат: мамин ДНК і ДНК синочка брата - збігаються на 99,99% з тими фрагментами кісток без вісти зниклого бійця під № 398 (Л) у місті Дніпропетровську. Радіти чи плакати? Було тільки божевілля. Самотність і страх настали в моєму серці.  Але треба було продовжувати свою мету, яку я собі намітила - ЗНАЙТИ БУДЬ-ЯКОЮ ЦІНОЮ І ДОСТАВИТИ ДОДОМУ, НА РІДНУ ЗЕМЛЮ!

В транспортуванні і ексгумації тіла Віталія допомогла моя подружка СВІТЛАНА КРУЧОК і її благодійний фонд "Звягель Благодийний". Вона і діти її збирали гроші на ринку Житомирщини, по дорозі на Одещину люди у автозаправок соляркою безкоштовно заправляли автобус з тілом брата.

Поки є такі порядні люди, - УКРАЇНУ НЕ ЗЛАМАТИ!
Завдяки чуйності друзів, односельців, рішучості волонтерів, добрих людей - 18 липня 2015 року ГЕРОЙ ВІТАЛІЙ КАТІШОВ був відданий землі у рідному селі Качурівка. Три його сина залишилися без батька. Старший син Олександр Катішов - теж присвятив себе військовій справі і сумлінно проходить строкову військову службу. Середній син Данило пішов у 3 клас, молодший Максим - у 1 клас.
Висловлюю подяку та низький уклін односельцям і особливу подяку директору школи Щербатому Віталію Миколайовичу, який особисто брав участь в організації похорону, який стримав слово десантника і допомагав мені у всіх питаннях.

В м. Новоград - Волинському Житомирської області встановлено меморіал загиблим учасникам АТО, де також вшановано пам’ять Віталія.

         ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ БРАТУ ВІТАЛІЮ І ВСІМ ТИМ ХЛОПЦЯМ, ЯКІ ЗАГИНУЛИ НА ВІЙНІ! ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!

Світлана Коваль – Катішова